Дошкільний навчальний заклад №51 "Горобинка" Рівненської міської ради

Дитячий садок – школа: плановий перехід чи стрибок через прірву?

Наступність у роботі дошкільного навчального закладу і школи передбачає взаємозв'язок змісту, методів, прийомів, організа­ційних форм роботи з дітьми. Саме про таке розуміння наступності йдеться в наукових публікаціях.

Однак у педагогічній практиці на­ступність найчастіше зводять до визначення рівня готовності дитини до школи та адаптації при переході від дитячого садка до навчання в школі. Саме перебільшена увага дорослих, які відповідальні за роз­виток дитини, до процесу її підготовки до школи призводить до су­перечок і непорозумінь між суб'єктами освітнього процесу.

Дошкільний вік є самоцінним періодом, упродовж якого відбу­вається загальний розвиток дитини, зокрема її підготовка до школи. Дитина зростає фізично, пізнає світ і постійно збагачує свої уявлен­ня про нього. У неї розвиваються психічні процеси, здібності, базові якості особистості, які потім визначатимуть її поведінку та діяльність протягом усього життя.

Перехід із дошкільного навчального закладу до школи карди­нально змінює життя дитини. Основним при цьому є зміна виду діяльності - від необов'язкової до обов'язкової, від гри до сис­тематичного навчання. Це потребує значної внутрішньої роботи, у результаті якої змінюється самосвідомість дитини та формується внутрішня позиція Я-школяр. І щоб зазначені зміни відбулися без­болісно, дитині слід мати певний рівень психічного розвитку, сфор­мований протягом усього періоду дошкільного дитинства. Проте в реальному житті непоодинокими є випадки, коли в шестирічному віці дитина психологічно ще не готова до школи, хоча має на достат­ньому рівні сформовані спеціальні навички, як-от читання, письма виконання простих математичних обчислень тощо. І якщо цей період збігається із закінченням перебування дитини в дошкільному закла­ді, то, ймовірно, вона стикнеться із труднощами на початку навчання в школі, і процес адаптації до нових умов потребуватиме від неї над­мірних зусиль.

Дитина дошкільного віку зазвичай не бере участі в розв'язанні життєвої ситуації, пов'язаної із переходом до навчання у школі. Тож важливо, аби в цей період дорослі люди (батьки, вихователі та вчите­лі початкової школи) приймали адекватні рішення, спираючись на­самперед на об'єктивні показники дошкільної зрілості дитини.

Формально  в нашій країні існують єдині вимоги до всіх дітей, що вступають до школи. Так, у дитини мають бути сформовані емо­ційно-вольова, мотиваційна, інтелектуальна сфери відповідно до ві­кових особливостей.

Та все ж досить поширеними є випадки, коли школа висуває конкретні вимоги до спеціальних вмінь та навичок майбутніх пер­шокласників. Тож, коли йдеться про готовність дитини до школи,батьки найчастіше мають на увазі її інтелекту­альний розвиток і часто свої зусилля скеровують на розвиток саме цієї сфери особистості дитини, приділяючи значно менше уваги розвитку інших сфер - мотиваційної, емоційно-вольової, кому­нікативної тощо. Такий підхід спричиняє певний дисбаланс у розвитку дитини, зокрема й перешко­джає повноцінній її підготовці до школи. З огляду на це слід проводити широку просвітницьку робо­ту серед батьків, ознайомлюючи їх із критеріями оцінювання дошкільної зрілості, яка є запорукою безболісної адаптації дітей до школи. Оскільки саме  батьки є найбільш зацікавленими особами у збереженні психічного здоров’я дитини та її захисту від стресів.

В Україні останнім часом виникла й продовжує розвиватися мережа розвивальних центрів та інститут репетиторства. Зазвичай розвивальні центри пропонують для старших дошкільників заняття з логіки та математики, читання, письма, англійської мови; рідше - заняття з творчих видів діяльності (аплікація, ліплення, малювання, хореографія тощо); за необхідності - заняття з учителем-логопедом. Тобто фактично здійснюється інтенсивна робота щодо формування у дитини конкретних навичок. Мабуть, попит серед батьків саме на ці заняття обумовлений існуванням у їхній свідомості стереотипів щодо підготовки дитини до школи: якщо дитина вміє читати, рахувати, писати, значить, вона уже може навчатися в школі.

Складається парадоксальна ситуація: загалом педагоги дошкіль­них закладів роблять значно більше для розвитку дитини, зокрема й щодо її підготовки до школи, ніж розвивальні центри чи репетито­ри. Однак, якщо вони не навчають читання і письма (формування цих навичок не є обов'язковим згідно зі стандартом дошкільної осві­ти), батьки лишаються недостатньо задоволеними, тож і звертаються до розвивальних центрів або до репетиторів.

При вступі до школи часто виникає конфлікт, іноді дуже го­стрий, коли в дитини перевіряють сформованість спеціальних на­вичок: читання, письма, виконання арифметичних дій. У школі зде­більшого вдаються до перевірки сформованості в дитини згаданих навичок. Найбільше суперечностей виникає навколо навички читан­ня. А це означає, що батьки чи вихователі мають у дошкільному віці навчити дитину читати. При цьому слід зазначити, що непоодиноки­ми є випадки, коли дитина сама опановує ці навички, а батьки лише підтримують її бажання та інтерес до самостійного читання.

Тому краще було б:

ü  використовувати діагностичні методики, які розроблені про­відними науковцями спільно з педагогами-практиками та практич­ними психологами й пройшли апробацію;

ü  зобов'язати здійснювали цю діагностику практичних психо­логів і педагогів дошкільних навчальних закладів, аби процес відбу­вався у звичних для дитини умовах;

ü  за бажання батьків діагностику проводити в їх присутності, попередньо домовившись з ними про невтручання у процес;

ü  діагностувати дітей не індивідуально, а в групі, у процесі ко­лективної ігрової діяльності, що природніше для дитини дошкільного віку, ніж індивідуальне опитування чи індивідуальне виконання за­вдань у присутності абсолютно незнайомої людини.

 

Отже, якщо вихователь професійно виконує свої посадові обов'язки, докладаючи максимум зусиль для всебічного розвитку дитини, яка постійно відвідує дитя­чий садок, і повсякчас долучає до цього процесу батьків, то перехід до шкільного навчання для дитини не буде стресогенним чинником. Якщо ж віддавати перевагу якомусь одному напряму розвитку до­шкільника на шкоду іншому, готовність дитини до школи, найімо­вірніше, буде недостатньою. А отже - при переході до школи дити­ні треба буде не просто зробити крок на іншу сходинку, а стрибнути через прірву.